5. Естетичні пошуки та етапи творчості с. Малларме.

Творчість французького поета символіста Стефана Малларме сучасники сприймали по-різному: одні – як диво, найвищий ступінь майстерності, інші – як складну і незрозумілу таємницю. А. Франс пояснив цей феномен так: “Він – платонік. Ось у чому весь секрет... Він вірить у незчисленні, неодмінні й неповторні зв’язки поміж видимим і невидимим... Він вірить у своєрідну й правічну світову гармонію, згідно з якою певні абстрактні ідеї повинні викликати в досконалій формі свідомості відповідні цим ідеям символи”.

Спадщина Малларме відрізняється новаторством у царині вічних ідей і символів, які у нього відтворюють сильні й болючі почуття доби.

У світову літературу С.Малларме увійшов як лірик, у творчості якого відображено свідомість французької інтелігенції напередодні нового століття. Її прагнення поновити втрачену єдність художника зі світом.

Для його драматичних фрагментів “Іродіада” (1867-1869), збірки “Вірші” (1887) характерні ускладнений синтаксис, інверсії, намагання передати “надчутливість” в поезії.

Творчість Малларме поділяється на два етапи. Перший період загалом вкладається в 60-ті роки. Тоді Малларме перебував під впливом поетів-романтиків і ще більше парнасців. Від останніх у його ранніх віршах – захоплення пластичною виразністю предметно-чуттєвих образів, схильність до жанру сонета та ін. Центр другого періоду – 80-ті рр., коли Малларме переосмислює природу поезії. Його ідеї стають ядром естетики не тільки символістів, а й багатьох інших представників модернізму кінця ХІХ – ХХ ст.

«Поезія, – стверджував Малларме, – є вираженням через людське мовлення, яке відтворює сутнісний ритм світу, таємничого смислу всіх граней людського буття. Вона перетворює нашу повсякденність на реальність і становить єдине духовне завдання”. Він критикує парнасців за те, що вони намагалися представити речі об’єктивно. Він закликає до розпредметнення і розречевлення матерії, до «підміни її іншою “матерією”», що відтворюється свідомістю як креативним первнем, генієм митця» (Д.Наливайко). «Споглядання речей і явлення образу з народжених під час цього споглядання марення – ось пісня, – стверджує Малларме. – Парнасці ж беруть річ цілком і показують її, через це їм бракує таємниці; вони позбавляють людину чудової радості – усвідомлення, що вона творить. Назвати предмет – означає знищити три чверті насолоди від вірша, який з’являється на світ для поступового вгадування, навіяти смисл – ось ідеал. Досконале застосування таємниці і є символ: потроху пригадувати предмет, і виявити при цьому стан своєї душі за допомогою послідовних розгадок».

Джерела

• Зарубіжні письменники. Енциклопедичний Довідник, за редакцією Н . Михальської та Б. Щавурського, 2005р. http://shron1.chtyvo.org.ua/Schavurskyi_Borys/Zarubizhni_pysmennyky_entsyklopedychnyi_dovidnyk_Tom_1.pdf http://shron1.chtyvo.org.ua/Schavurskyi_Borys/Zarubizhni_pysmennyky_Entsyklopedychnyi_dovidnyk_Tom_2.pdf

• Гриценко Т.Б., Гриценко С.П., Кондратюк А.Ю., Культурологія, Навчальний посібник, Імпресіонізм і Символізм у літературі, Київ: Центр навчальної літератури, 2007р http://politics.ellib.org.ua/pages-cat-86.html

• Паращич, Зарубіжна література 10 клас, 2018р

• Великовский С. И., Верлен. "Проклятые поэты". Рембо. Малларме и символизм http://19v-euro-lit.niv.ru/19v-euro-lit/ivl-19-vek-vtoraya-polovina/velikovskij-verlen-rembo-mallarme.htm

• Т. Бондаренко, Артюр Рембо: Жизнь Ясновидца, The Wall, 2016 https://thewallmagazine.ru/plennik-sharlevilya/